Індики можуть літати

Факти Туреччини

Індичка – дуже популярна птиця, особливо у святковий сезон. Перш ніж сісти насолодитися святковою трапезою, віддайте належне цьому чудовому птаху, відкривши деякі з цих захоплюючих фактів про індичку.

Дикі проти домашніх індиків

Дика індичка є єдиним видом домашньої птиці Північної Америки і є предком одомашненої індички. Незважаючи на те, що дикі та домашні індики споріднені, між ними є деякі відмінності. У той час як дикі індики здатні літати, домашні індики не можуть літати. Дикі індички зазвичай мають темне пір’я, тоді як одомашнених індиків зазвичай розводять із білим пір’ям. Одомашнених індиків також розводять, щоб мати великі грудні м’язи. Великі грудні м’язи цих індиків ускладнюють спаровування, тому їх потрібно штучно запліднювати. Домашні індички є хорошим джерелом білка з низьким вмістом жиру . Вони стають все більш популярним вибором домашньої птиці через їх смак і високу поживну цінність.

Імена Туреччини

Як ти називаєш індичку? Наукова назва дикої та сучасної одомашненої індички — Meleagris gallopavo . Загальні назви, які використовуються для кількості або типу індиків, змінюються залежно від віку або статі тварини. Наприклад, самців індичат називають томами , самок індичок називають курками , молодих самців називають жайками , індичат називають індичатами, а групу індичат називають зграєю.

Туреччина Біологія

Індички мають деякі цікаві особливості, які виділяються з першого погляду. Одна з перших речей, на які люди звертають увагу на індиках, — це червоні, м’ясисті ділянки шкіри та цибулинні нарости, розташовані навколо голови та шиї. Це такі структури:

• Карункули: це м’ясисті горбки на голові та шиї індичок і самців. Статевозрілі самці можуть мати великі тістечка яскравого кольору, які привабливі для самок.



• Снуд: над дзьобом індички висить довгий шматок м’яса, який називається снуд. Під час залицяння снуд збільшується і стає червоним, оскільки наповнюється кров’ю у самця.



• Уоттл: це клапті червоної шкіри, які звисають з підборіддя. Самці з великими плетями більш привабливі для самок.

Ще одна помітна і помітна особливість індички - її оперення . Об'ємне пір'я покриває грудку, крила, спину, тіло і хвіст птиці. Дикі індички можуть мати понад 5000 пір’я. Під час залицяння самці надувають пір’я, щоб залучити самок. У індиків також є так звана борода , розташована в області грудей. На вигляд борода виглядає як волосся, але насправді це маса тонких пір’їнок. Борода найчастіше зустрічається у чоловіків, але рідше у жінок. Самці індиків також мають гострі, схожі на шипи виступи на ногах, які називаються шпорами . Шпори використовуються для охорони і захисту території від інших самців. Дикі індички можуть бігати зі швидкістю 25 миль на годину і літати зі швидкістю до 55 миль на годину.

Туреччина Senses

Зір: очі індика розташовані на протилежних сторонах голови. Положення очей дозволяє тварині бачити відразу два об'єкти, але обмежує його сприйняття глибини. Індички мають широке поле зору, і, рухаючи шиєю, вони можуть отримати поле зору на 360 градусів.

Слух: у індиків немає структур зовнішнього вуха, таких як тканинні клапті або канали, які допомагають чути. У них є маленькі отвори на голові, розташовані за очима. Індики мають гострий слух і можуть вловлювати звуки на відстані аж за милю.

Дотик: індики дуже чутливі до дотику в таких областях, як дзьоб і ноги. Ця чутливість корисна для отримання та маневрування їжею.

Нюх і смак: у індиків не дуже розвинений нюх. Ділянка мозку, яка контролює нюх, відносно невелика. Вважається, що їх почуття смаку також недорозвинене. Вони мають менше смакових рецепторів, ніж ссавці , і можуть відчувати солоний, солодкий, кислий і гіркий смак.

Факти та статистика Туреччини

За даними Національної федерації індички, 95 відсотків опитаних американців їдять індичку під час Дня подяки. Вони також підрахували, що близько 45 мільйонів індичок споживають кожного свята подяки. Це означає приблизно 675 мільйонів фунтів індички. Зважаючи на це, можна було б подумати, що листопад стане національним місяцем любителів індички. Однак саме червень місяць присвячений любителям індички. Розміри індичок варіюються від маленьких фритюрниць (5-10 фунтів) до більших індичок вагою понад 40 фунтів. Великі святкові птахи зазвичай означають достатню кількість залишків. За даними Ради з досліджень і просування Туреччини в Міннесоті, п’ять найпопулярніших способів подачі залишків індички: бутерброди, супи або рагу, салати, запіканки та смажене блюдо.

15 цікавих фактів про індиків

Індик (лат. Meleagris) – рід великих птахів сімейства Фазанових (Phasianidae) ряду Куроподібних (Galliformes). Включає два види: один – індик дикий або великий (Meleagris gallopavo) з лісів Мексики та Сполучених Штатів, а інший – індик малий або плямистий (Meleagris ocellata) з Центральної Америки, а саме – з півострова Юкатан.

Пташеня свійської індички, Флорида, США.

Самиця індика зветься індичкою, пташенята – індичатами. Свійський індик був створений шляхом приручення дикого індика з Північної Америки приблизно 2000 років тому. Як і в багатьох інших куроподібних птахів, самець більший і набагато барвистіший за самку.

За оцінками вчених, індики з’явилися в Північній Америці більше 20 мільйонів років тому і мають спільного предка з тетеревами, фазанами та іншими куроподібними птахами. Одомашнений вид дикого індика зараз поширений по всьому світу.

Ідеальне середовище їх проживання – ліси з просторими галявинами або узліссями. Індикам потрібен густий лісовий підлісок для укриття та гніздування, дерева для ночівлі та трав’янисті ділянки для пошуку їжі. Вони населяють територію від південного краю Канади через США і Мексику до Белізу і Гватемали.

Найцікавіші факти про індиків

• Як вже було сказано вище, всі свійські індики походять від диких індиків, які водяться в природі на півдні Північної Америки, в основному на території Мексики та США. Корінні місцеві жителі одомашнили їх задовго до першого знайомства з європейцями, які на початку XVI століття завезли цих птахів до Іспанії (у 1519 році; звідси ще одна, застаріла, назва – «іспанські кури»), а вже за кілька років вони поширилися у Франції, Англії та деяких інших країнах Європи.

• Що цікаво, і свійські індички, і їхні дикі родичі з обох видів відрізняються крайньою дурістю, рівень розвитку їхнього інтелекту дуже низький. Однак, не дивлячись на це, 29 країн випустили поштові марки, присвячені дикій і домашній індичці, включаючи Радянський Союз (випуск із трьох марок 1990 року).

• До середини 30-х років XX століття індиків у Великій Британії та деяких інших європейських країнах розводили в основному не заради м’яса, а з декоративними цілями, через вражаюче оперення, яким можуть похвалитися самці. Ідея з’їсти індичку тоді людям видалася б такою ж дивною, як і ідея засмажити павича. Втім, павичів теж їдять.

Дикі індички (Meleagris gallopavo) в екорегіоні східно-центральних лісів Техасу (Пост-Оук Саванна), округ Остін, Техас, США.

• У Європі дикі індики з’явилися у 1880 році, коли по кілька десятків птахів розселили в районах лісової адміністрації Графенегг в Австрії. Пізніше те саме зробили в Угорщині та на мисливських угіддях нинішньої Чехії та Словаччини.

• Свійські індики дуже довірливі, і їм властиві емоції. Вони швидко звикають і відчувають сильну прихильність до людей, які про них піклуються. Але недбайливих господарів вони недолюблюють, і можуть виявити свою ворожість щипанням та іншими проявами агресії.

• На великих птахофермах, де індиків утримують у великих кількостях у замкнутих приміщеннях, існують суворі правила. Якщо ці птахи раптом дружно побігли в один бік, наприклад, за їжею, або від переляку, жертв не уникнути – багато хто з них виявиться затоптаним і задавленим власними родичами. Ці птахи, за всіх їхніх переваг, дійсно дуже дурні.

Індик малий (Meleagris ocellata). Археологічна зона Коба, на захід від Тулума, Кінтана-Роо, Мексика.

• Свійські індики занадто важкі, щоб літати, як і домашні качки, гуси та кури. А ось їхні дикі родичі вміють літати! Щоправда, лише на короткі відстані, зазвичай, не більше кількох десятків метрів. Їм доводиться витрачати занадто багато зусиль для того, щоб піднятися в повітря на кілька метрів та втриматися, не впавши вниз.

• Перші європейські поселенці, що прибули до Нового Світу, взялися з таким ентузіазмом полювати на диких індиків, що практично винищили їх. На початку XX століття індиків у дикій природі залишилося, за деякими оцінками, трохи більше 30-ти тисяч особин. Після цього полювання на них було заборонено, і згодом популяція відновилася.

• М’ясо індичок вважається дієтичним, відрізняється високими смаковими якостями та містить велику кількість легкозасвоюваного білка. Мешканці Сполучених Штатах часто їдять індичку в особливих випадках, таких як День Подяки або Різдво.

• Домашні індички відкладають яйця часто, іноді щодня, іноді через день. Але тільки навесні та восени, тому їх все-таки вирощують головним чином заради їхнього дієтичного м’яса, а не заради яєць. Індичі яйця за смаком нагадують курячі.

• Іноді кажуть, що в індиків два шлунки, а не один. Це не зовсім так – проковтнута їжа спершу потрапляє в зоб, де обробляється кислотою (шлунковим соком), після чого надходить безпосередньо в шлунок, де протікає подальший процес травлення.

• Оскільки Центральну Америку досить довго називали Вест-Індією, тобто – Західною Індією, ці птахи спочатку отримали назву «індійські кури», яка в українській мові трансформувалася в «індик». А ось в Англії прижилася інша назва індика – «турецька курка». Також деякий час «турецькими курами» називали індиків у Німеччині. Побутує помилкова думка, що індики потрапили на ці землі через Туреччину, а тому й отримали таку назву.

Свійська індичка на поштовій марці СРСР 1990 року.

• Індики-самці вміють видавати звуки, що нагадуют левовий рик. Вони означають вираження агресії, і нерідко за ним слідує атака. При цьому індички-самки менш «балакучі», вони видають лише шипіння, квохтання та інші звуки, властиві сільськогосподарським домашнім птахам.

• Єдині два види цього роду, індик дикий і індик малий, відрізняються забарвленням, вагою і розмірами, але будова скелета у них майже ідентична. Дорослі самці дикого індика, стоячи прямо, можуть досягати висоти у понад 1 метр і важити до 10 кілограмів.

• А ось вага дорослих свійських індиків деяких порід може вимірюватися десятками кілограмів, причому самці зазвичай в 2-3 рази важчі за самок, що нерідко призводить до того, що самки при спарюванні можуть бути покалічені. Вага добре відгодованого самця може сягати 30-35 кілограмів.

***На верхньому фото: Свійський індик (лат. Meleagris gallopavo domesticus).